Преображення святині – відродження держави

За кілька днів до одного з найбільших свят нашої держави — Дня Незалежності України — усі православні християни відзначали свято Преображення Господнього. Та незвичайна подія, описана у Євангелії, знайшла своє несподіване повторення в історії одного з храмів України. І мимоволі прийшла на думку аналогія: як преображається старий занедбаний храм, так преображається наша держава завдяки зусиллям справжніх патріотів, небайдужих людей, чиї серця наповненні Божою любов’ю та милосердям. Преображається для довгого та щасливого життя.

Вже третій рік поспіль опікується Юрій Цікаленко відродженням славнозвісної церкви на воді – храму Преображення Господнього, що зберігся на місці затопленого Дніпром села Гусинці Бориспільського району.

Цього року сюди на свято Спаса люди з’їжджалися звідусіль. Переважна більшість – колишні жителі села Гусинці, які двічі на рік – на гробки та на храм – відвідують свою батьківщину.

Untitled-6

Untitled-5

Ще у 2010 році будівля церкви стояла напівзруйнована та обшарпана. Саме тоді до реставрації храму долучився наш земляк з Хотова Юрій Цікаленко. Того ж року завдяки пожертвам мецената було укріплено фундамент церкви та встановлено на її маківці нового золотого хреста. Наступного року храм зустрічав віруючих білосніжними стінами. А від берега і до острова стриміло два ряди паль майбутнього мосту.

Міст — надійний і прямий, мов стріла, – це перше, що я побачила цього року. Звісно, з приємністю згадувалася екзотична подорож моторним човном з берега на острів – тільки так сюди влітку можна було дістатися. Але, як і торік, тихо шелестіли комиші від вітру, який особливо сильно відчувається на острові.

Над водою розливалися густі звуки церковних дзвонів. Виявилося, що від минулого Спаса будівельники встигли відбудувати зруйновану в роки Великої Вітчизняної війни дзвіницю і встановити на ній дзвони.

Невпізнанно змінився храм і всередині. Усі шрами та рани, нанесені часом та людьми, зникли під новою побіленою штукатуркою. Окраса храму – сяючий золотом іконостас — вбирає очі. Золоті янголи, прикрившись крилами, ніби спостерігають за парафіянами, які все прибувають і прибувають.

Ось до собору священиків приєднується єпископ Васильківський Владика Пантелеймон, котрий прибув, щоб очолити святкове богослужіння, і архієрейська Літургія розпочинається.

Владику облачають у білосніжні ризи. Він благословляє усіх присутніх. Лунає піднесений спів хору та диякона, звучать у раптовій тиші Апостол та Слово Боже. Люди із завмиранням серця слухають розповідь про дивовижне преображення Ісуса Христа, свідками якого стали Його учні…

Невимовний трепет огортає душі вірян, котрі разом співають Символ віри та Отче наш. І причащаються Дарів Господніх маленькі дітки та дорослі сповідники. Крихітні зернятка віри проростають у серцях, міцніють і приносять свої плоди – малі та великі. Довго чекала церква у Гусинцях на своє преображення. Забута і занедбана вона нарешті діждала свого часу. Прийшли люди небайдужі, серед яких отець Варлаам з Києво ‑ Печерської Лаври та благодійники, зокрема Юрій Цікаленко. І розпочалося відродження святині, збудованої ще у 1822 році та зруйнованої після будівництва Канівського водосховища на початку 70‑х років минулого століття.

Розквітає храм, оживає і пустка навколо нього. Цього дня на лісовій дорозі, що веде до храму, навіть утворювалися «пробки», як у столиці в годину пік. І за усім цим зі щасливою усмішкою спостерігає людина, яка знайшла себе у відродженні духовності, будівництві храмів та створенні умов для повноцінного розвитку поколінь молодих українців.

Юрій Цікаленко вже близько десяти років невтомно трудиться на ниві доброчинства. Храм на воді – це лише одна з багатьох святинь, яка отримала друге життя завдяки меценатській підтримці Юрія Володимировича, його друзів та друзів його друзів. Чимало храмів завдяки його трудам з’явилися в останні роки на Київщині і стали справжніми перлинами духовності. Наприклад, храм Олександра Невського у його рідному Хотові або храм Георгія Побідоносця у Нових Петрівцях. Важко навіть уявити, що може відчувати людина, котра взяла на себе таку відповідальність, і яка на власні очі бачить плоди своєї праці.

Великий і могутній наш народ, якщо може дарувати рідній країні та світові таких синів. І велике майбутнє має та країна, де народжуються такі люди.

«Я вдячний Богові за Його милість до нас, грішних. Та особливо за Його допомогу в усіх справах і зокрема в будівництві храмів, — говорить Юрій Цікаленко. – Тому й прошу у Бога допомоги для себе та моїх друзів, котрі долучаються до реалізації таких проектів. А взагалі нехай Бог допомагає усім, хто обрав для себе шлях служіння людям та робить добрі справи».

 

Тетяна ЗУБКОВА

24 серпня 2012 року «Правда України»