Добрий приклад закликає до наслідування

Ще десять років тому на цьому місці росли бур’яни та паслися кози. А нині височіє прекрасний храм. Цегляні стіни прикрашені мозаїчними зображеннями святих. Територія навколо церкви облаштована рівними доріжками, яскраво зеленіє килимок газону.

Храм Олександра Невського, що в селі Хотів, вражає довершеністю ліній ззовні та красою фресок, виконаних у давньоруському стилі, зсередини. Він був освячений торік 21 листопада, коли Православна Церква вшановує Архистратига Михаїла та все Воїнство небесне.

Тоді чин освячення та Божественну Літургію очолив Митрополит Вишгородський і Чорнобильський, настоятель Києво-Печерської Лаври владика Павло. Йому співслужили настоятель храму отець Олег Василенко разом із духовенством Києво-Святошинського благочиння на чолі з благочинним отцем Василем Русінкою.

На свято до хотівської громади завітав знаний благодійник — Юрій Цікаленко, котрий щиро опікувався будівництвом та відродженням храмів на території області і, зокрема, в його рідному Хотові.

122

233

221

«Якщо у новозбудованому храмі буде відслужена хоча б одна Літургія, то благословенними і прощенними на довгі роки будуть ті, хто долучився до спорудження цього храму, — такими словами привітав Владика Павло настоятеля храму отця Олега та одного з головних жертводавців та ктиторів (будівничих храму) Юрія Цікаленка. — І якщо в храмі присутні батьки Юрія, я хочу щиро подякувати їм за виховання такої доброї та щирої дитини». Мати Юрія Цікаленка Надія Михайлівна завжди навчала своїх синів саме так: «Роби добро, і будеш благословенним на землі», тож свято на честь освячення нового храму стало великим святом і для неї особисто.

За внесок у відродження духовності Орденом Рівноапостольної княгині Ольги було нагороджено дружину Юрія Цікаленка — Тамару Олійник. Ще чимало віруючих отримали Благословенні грамоти від предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира.

Сам будівничий храму Юрій Цікаленко не приховує свою радість. Спорудження у рідному селі церкви стало для нього справою, в яку він вклав частину свого серця.

— На душі у мене світло і приємно, — відповідає меценат, який ось вже десять років опікується будівництвом та облаштуванням храму. — Ви спробуйте самі зробити щось подібне, і зрозумієте. Переконаний, що людина, яка має можливість допомагати іншим, неодмінно повинна це робити. Я тут народився, навчався у школі, я тут виріс. Тут живе моя мама, багато інших родичів. Тому мені приємно було залишити в рідному селі хороший слід. Я певен, що це сам Господь нашими руками створив цей храм. І дуже вдячний отцю-настоятелю Олегу Василенку за невтомну працю на ниві розбудови храму та парафії, — говорить Юрій Цікаленко.

Уже понад десять років Юрій Володимирович опікується й внутрішнім життям храму. Це і хористи, і дітки, котрі відвідують недільну школу, і парафіяни. Скрізь бачимо допомогу Юрія Володимировича.

— Не було випадку, щоб він пообіцяв і не дотримав слова, — зауважує отець Олег. — У цьому відношенні громаді пощастило, що біля нас є така людина.

На думку отця Олега, багатьох людей часто спіткає розчарування. І зміни у внутрішньому стані відображаються на зовнішньому. Тому має значення не те, наскільки часто людина відвідує храм, а те, наскільки вона сама змінюється після відвідин храму.

— У цьому плані Юрія Володимировича характеризує і той факт, що у нього є діти і дружина. Якщо людина любить своїх дітей, то вона може допомогти й іншим, — переконаний отець Олег. — Його діти ходять до церкви, приймають Причастя і вони, як і їхні батьки, також служать добрим прикладом для інших.

Настоятель храму Олег Василенко переконаний, що добрий приклад закликає інших до наслідування.

— Ось Юрій Володимирович допоміг на початку і було закладено першу цеглину. Інша жінка — Господь знає її ім’я — допомогла тим, що придбала образи для іконостасу, а ще одна — пожертвувала кошти на розпис. І так добрі справи множаться, — продовжує отець Олег. — Благочинний Києво-Святошинського району отець Василь Русінка якось сказав, що цей храм буде оплотом віри та православ’я в нашому краї, тому що він незвичайний.

Іконостас храму, вирізьблений вправними руками справжнього майстра з білого кримського каменю. Ніші іконостасу прикрашені списками давньоруських ікон. Та й стилістика розпису стін також витримана у давньоруському стилі.

Отець Олег також вважає, що в Хотові живуть особливі люди, тому що і саме село особливе. «Тут не уривалася традиція церковних богослужінь. В інших селах та містах, де руйнувалися храми, духовність підсікали під корінь. А у нас після того, як храм зруйнували, одна сім’я запрошувала православного священика до себе і надавала приміщення для богослужінь. Виконувалися різноманітні треби. Люди молилися, хрестилися. Священик відспівував покійних, вінчав молодят. І це тривало до 60-х років минулого століття. Крім цього, люди ходили до Фролівського монастиря, на Деміївку», — розповідає отець Олег, якого призначили на Хотівську парафію ще у 1999 році. До цього у 1993 церкву відроджував ієромонах Варлаам із Києво-Печерської Лаври. До речі, майже триста років тому перший храм на честь царя Костянтина та Олександра Невського збудував намісник Києво-Печерської Лаври архимандрит Зосима.

— Після повернення ієромонаха Варлаама до Лаври, я прийшов на його місце і розпочалося зведення стін храму, — продовжує настоятель, показуючи старовинні ікони, що прикрашають храм.

— Ось ікона Серафима Саровського, на ній ще зберігся номер 70. А тут — образ Миколи Чудотворця. Ці та інші ікони нам передав настоятель Хресто-Воздвиженської церкви на Подолі, де хрестили Михайла Булгакова, — розповідає отець Олег. — А я свого часу при тій церкві служив паламарем та дзвонарем. Тому настоятель на згадку про те, що я там колись потрудився, передав ці образи в нашу парафію.

Отець Олег неквапливо проводить гостей по храму, розповідаючи про його будівництво.

— Якби не Юрій Володимирович, справа ще невідомо коли зрушилася б з місця, — раптом промовляє настоятель. — Усі ніби чекали поштовху. Навіть заможні люди питали: чи хтось допомагає? А, ні — і не давали жодної копійки на будівництво храму. І почали долучатися лише після його допомоги. Це приклад того, наскільки для людей важливий добрий взірець, який закликає до наслідування.

— Я переконаний, що всі церкви, що ми збудували та продовжуємо будувати, сам Господь створив нашими руками. Бо такі справи, як будівництво храмів, робляться на славу Божу. І я щасливий бути знаряддям у Господніх руках, — говорить благодійник Юрій Володимирович Цикаленко.

 

12 квітня 2012 року «Вибір» № 1(14)