Преображення Храму на воді

Не впізнати нині храм Преображення Господнього — славнозвісну церкву на воді, що вижила після затоплення Дніпром у 60-тих роках минулого століття кількох населених пунктів, зокрема села Гусинці Бориспільського району. Пішли під воду хати і клуні, хліви та стодоли. А храм Преображення Господнього, який стояв на узвишші, хоч і підтоплений водою, так і залишився на поверхні, як німий докір людській бездумності.

Ще не так давно стояв він обшарпаний часом та лютими вітрами-вовками. А тепер, ніби сам преобразився: ще здалеку видніється білосніжними стінами та золотою банею сяючи, розсипаючи навколо себе золотисті сонячні зайчики.

Відродження храму на воді розпочалося завдяки старанням меценатів. Серед них — наш земляк депутат Київської обласної ради і добре знаний на Київщині благодійник Юрій Цікаленко. Півтора роки тому за його участі розпочалася реставрація храму Преображення Господнього у селі Гусинці.

Husintsi

114

 

За цей час тут вже звели міст, який з’єднує церкву з берегом. А завдяки зусиллям меценатів та будівельників зараз в храмі тривають внутрішні опоряджувальні роботи.

Незвична й історія відродження храму. Більше десяти років тому священик Сергій Кушнір, який нині служить в селі Пасічна Баришівського району, побачив напівзруйновану споруду. Побачив і не зміг змиритися з тим, як повільно вмирає церква. «Тому і вирішив там послужити з іншими браттями», — згадує отець Сергій. Саме він понад десять років тому без страховки та риштування видерся на самісінький купол і простими цвяхами прибив на ньому хрест, бо до цього тривалий час стояла церква без хреста, як послушник. Через роки знімали того старого хреста, а він ніби коріння пустив. І це на такому вітрі!

22 жовтня 2010 року для Спасо-Преображенського храму, що стоїть на воді, стало днем відродження — на ньому було встановлено та освячено великого золотого хреста, як символ непереможності віри Христової.

Будівлю храму ще півтора роки тому підперезали металевим поясом. Це будівельники постаралися. Під нього підвели новий бетонний фундамент. Стіни укріпили. Завдяки цьому процес руйнації припинився. Було ліквідовано й велику тріщину, яка ніби розірвала навпіл усю церкву, як оту завісу в Єрусалимському храмі в момент воскресіння Ісуса Христа.

На стінах, під склепінням ледь проглядалися залишки розпису. Особливо помітний він був в вівтарній частині храму.

— Я вперше побачив цю церкву на фотографії, яка висить у коридорі Обухівської райдержадміністрації, — розповідає Юрій Цікаленко — людина, яка відреставрувала та збудувала багато храмів на території Київської області. — Я шукав цей храм, як міг. І не знаходив, бо шукав на Обухівщині, — продовжує Юрій Володимирович. — Допоміг, як часто буває, щасливий випадок. Познайомився з отцем Варлаамом. Якось він запросив мене до себе в келію. І я знову побачив на стіні зображення цієї церкви. Що це за храм? — питаю у господаря. А він мені розповідає, що саме займається реставрацією церкви на воді і шукає благодійників для здійснення цієї доброї справи. «Вважайте, що одного з них ви вже знайшли, — відповідаю я. Так і допомагаю потроху», — скромно зауважує меценат.

Саме він придбав великого хреста, який укріпили на маківці храму. Фахівці довго вивіряли по зорях правильність його встановлення. «Він має дивитися чітко на схід сонця, — запевняв архітектор, який стежив за дотриманням будівельних і технологічних норм.

— Відтак засяяла наша церква золотом, як оплот віри, і буде вона, ніби корабель віри розрізати дніпровські хвилі, — констатує отець Варлаам.

Саме він шукав відомості про храм в архівних джерелах. «Є одна легенда, — розповідає священик, — що церкву збудував на місці загибелі свого сина поміщик Гусинський, який володів селом. Йому, мовляв, приснився сон, що єдиний син впаде з коня і розіб’ється на смерть. Тож батько дав розпорядження кріпосним, щоб не дозволяли на час його відсутності синові сідати на коня. Та й поїхав з дому в термінових справах. А син захотів покататися верхи. Та, оскільки пан і син його були до кріпаків добрими, не змогли люди відмовити хлопцю. І справдився страшний сон господаря. Плакав та побивався за сином поміщик Гусинський, але не став карати за непослух кріпаків. А наказав збудувати храм на місці загибелі сина».

— То ось чому церква стільки років простояла на воді. І мала зруйнуватися, та вистояла, — висловлює здогад отець Сергій. — Бо з добрим наміром була збудована, на честь доброї людини і будівничий був доброю людиною.

Хрест, встановлений на маківці церкви, має незвичайну форму — він ніби стоїть на човні-півмісяці. Це тому, що церква ніби пливе по воді, мов корабель віри.

…А наш земляк Юрій Цікаленко продовжує опікуватися цим храмом. Приміром, торік на храмове свято — Преображення Господнє — там відслужили Літургію. Місцеві жителі зі сльозами на очах дивилися на відроджену християнську святиню, яка преобразилася, ніби Христос, і щиро дякували священикам та меценатам, котрі опікуються храмом на воді.

 

12 квітня 2012 року «Вибір» № 1(14)