«Раніше я жив, як у сараї. Тепер житиму, як у Кремлі»

Двадцять п’ять років чекав на отримання житла учасник бойових дій Іван Устинович Маляренко. Більше року тому його чекання завершилося радісною подією — він отримав квартиру у новобудові в Петрівському. Та от біда — будівельники нині зазвичай здають житло без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт. А оскільки жити Івану Устиновичу було ніде, заїхав чоловік до помешкання з голими бетонно-цегляними стінами, де замість підлоги — звичайна стяжка. І при кожному кроці над нею здіймається хмарка тонкої цементної пилюки.

Статки у самотнього ветерана неабиякі, тож зробити ремонт він так і не зміг — сірі стіни та підлога, застелена шматками картону, — саме таким побачив житло Івана Устиновича Маляренка знаний меценат і депутат Київської обласної ради Юрій Цікаленко.

— Про цю людину я почув під час святкування Дня села Петрівського і дуже захотів познайомитися із ним ближче, — говорить Юрій Володимирович. — Такі заслужені люди, як цей чоловік, мають відчувати увагу до себе з боку суспільства, — переконаний депутат. — Іван Устинович — це людина дуже скромна, яка не вміє кричати про себе та видирати для себе якісь блага. Але, оскільки він живе один, то потребує допомоги більше за інших.

G_4267

Сказано — зроблено! Саме за таким принципом живе Юрій Цікаленко. Тому, схвильований побаченим житлом ветерана, він, як керівник будівельної компанії, взявся зробити ремонт у помешканні Івана Маляренка.

Вже за кілька днів до квартири учасника бойових дій було завезено усі необхідні матеріали, І нині робота кипить.

А Іван Устинович, який не звик розраховувати на чиюсь допомогу, — усе життя пробивався сам, — все не йме віри, що ця казка відбувається саме із ним, а не з кимось іншим.

—      Таню, ви мені скажіть, — все допитувався по телефону Іван Устинович у автора цих рядків, — а скільки мені треба за це заплатити? Я   боюся,   що у мене   немає стільки грошей… Я ж увесь цей час жив, як у сараї, а тепер дивлюся на ці стіни і розумію, що житиму, як у Кремлі. Ви знаєте, що під час Берлінської операції мене за кілька тижнів   було   нагороджено двома бойовими орденами. А їх же так просто   не давали.   Отже я   щось зробив для   цього, — продовжує думку Іван Маляренко. — А тут такий ремонт!

—      Ось бачите, ви самі й відповіли, — заспокоюю   ветерана. — Усім   своїм   життям   патріота   та простої скромної людини ви заслужили такий подарунок. Ніби відповідаючи на ці слова, Юрій Цікаленко, поцікавившись як триває ремонт у ветерана, промовив: «Я — лише знаряддя в руках Божих. Не я, а Він сам через мене та моїх однодумців будує храми, допомагає людям, робить добро. І мене задовольняє ця роль. Я справді дуже хочу бути корисним Богу та людям, принести у цей світ трохи більше добра і любові. А Іван Устинович нехай заспокоїться — це справді мій подарунок на знак моєї глибокої синівської поваги до подвигу ветеранів Великої Вітчизняної війни».

29 вересня 2012 року «Правда України» №23                                         

Тетяна Зубкова