«Стовп побожності»

 духовне слово на свято святителя Миколая Мир Лікійських Чудотворця Вшановуючи пам’ять великого подвижника Церкви Христової, «теплого в біді заступника» — святителя Миколая, Мир Лікійських Чудотворця православний християнин долучається до безцінної скарбниці християнського благочестя, віри та натхнення у Святому Дусі. Божий обранець, «помазаний миром духовним» до сьогоднішнього дня спасає усе людство від біди, напастей, скорботи, являючись «оборонцем віри та стовпом побожності». В історії Церкви, мабуть важко, знайте ще такого святого, молитовне вшанування якого супроводжувалось би таким народним визнанням, найвищою пошаною і палкою любов’ю усього християнського світу. Недаремно під час татарської навали на Русь, язичники, не вдаючись в християнську теологію, називали його «руським богом». Святитель Николай на воде І це не випадково, святитель Миколай транслятор Божої милості, милосердя, любові та надії. Разом з тим, угодник Божий носій вищої істини — Правди Христової, який постійно викриває зло, безчестя, корупцію й численні гріхи людства. Але все ж таки, особлива місія святителя Миколая — так би мовити соціальна опіка над людиною, конкретні справи допомоги та підтримки. Драматизм, неминуча суперечливість, самотність, які так притаманні справжньому життю християнина, а не вигаданому, або списаному з пильних міней середньовіччя, знаходять своє вирішення у духовному просвітництві, зокрема у мудрому керівництві святителя. Його життя — приклад цілісного християнського підходу до буття, де справи матеріального світу, соціального розвитку людини невід’ємні від духовних подвигів та молитов. Великий архіпастир, дізнавшись про скрутне становище одного бідняка з міста Патри, який від голоду, зневіри, матеріальної скрути та відчаю мав намір продати своїх дочок на розпусту, уночі таємно, щоб ніхто не дізнався, подав бідній людині у мішечках золото (іншими словами, надав матеріальну, грошову допомогу чоловіку). Цією справою святитель не лише реально допоміг цілій родині, влаштував людське майбутнє, але й на всі часи подав християнам приклад дієвої любові. Він не сказав знедоленій людині: «Сходи до храму помолись, посповідайся, постав свічечки, проспівай акафіст, а ще краще, прочитай псалтир — і Бог тобі допоможе!» Святитель, не займаючись софістикою, віддаючи золото, зробив реальну справу християнської любові, якої так не вистачає сьогодні християнському світу. Святитель Николай с мечем Святитель Миколай, «світлом благодатним освічений» не читав мораль, не наставляв в «істині», не встановлював нормативних обмежень, не голосив з амвону про «духовність», від якої, іноді, верне людину, бо вона відчуває фальш, лицемірство та подвійні стандарти життя. Святий реально, у площині людського буття проявив жертовну любов, відповідальність, справжню турботу, занурився у проблеми та скрутний стан іншої людини Не треба бути філософом, аналітиком, соціологом-дослідником, щоб встановити той факт, що у Церкві велика прірва між богослов’ям (теорією) та реальним церковним життям (практикою). І саме цю прірву покликані подолати християни, християнські родини, а не тільки держава, керівництво вузів, шкіл, дитячих садочків, спонсори, меценати, на яких постійно покладають надії християни. Ніхто крім нас не зможе засвідчити про любов Божу. Церковні інституції, історичну сферу християнства від соціальної стагнації не врятує цар-батюшка, національно свідомий президент-патріот. Гріх, порок у нашому серці, без наших особистих зусиль, інтелектуальної та духовної роботи, не зруйнує старець, чи сивий монах. Виключно особиста відповідальність кожного християнина, молитва, каяття, богословське споглядання Істини, соціальна активність в любові Христовій, філософська рефлексія, прагнення до впровадження Закону Божого у власному та суспільному житті — запорука духовного та матеріального оновлення життя сучасного людства. І навіть розглядаючи історичні дані про життя святителя Миколая, піддаючи сумніву під кутом зору богословсько-критичного аналізу конфлікт святителя з єретиком Арієм, якого начебто святий ударив кулаком в обличчя за паплюження богослов’я Церкви, для нас важливим є приклад наявності захисту віри христової від єретиків. Православна Церква у своєму Священному Переданні зберігає згадку про конкретний захист релігійної віри від перекручень, спотворень та вигадок. Сьогодні як ніколи життєво необхідна конкретна модель, ситуація, прогнозування поведінки людини, для якої жива віра у Бога — найвища цінність у бутті. Захищаючі богословські істини Церкви, християни обороняє цілісне, гармонійне буття віруючої людини у світі, сьогодення Церкви у суспільстві, а не «допотопні міфи релігійної свідомості кам’яного віку». Богослов’я Церкви долає дуалізм, протиставлення земного та небесного, впроваджує дієві моделі християнської поведінки, які враховують не лише духовні, але й матеріальні інтереси людини. Православне богослов’я спростовуючи єресь сучасного вчення свідків Ієгови (еквівалент єресі Арія у IV-му сторіччі), яка вчить, що Христос не Бог і не Творець світу, засвідчує найвеличнішу та найзначнішу подію в історії людства — народження, втілення, життя, проповідь, смерть, воскресіння та вознесіння Сина Божого Єдиносущного з Отцем — Творця світу, Який прийшов у світ заради спасіння людини. Це важливо усвідомити, як з психологічної, філософської так і соціальної точки зору. Бо саме Бог, Творець Вселеної — Господь Іісус Христос приходить до людини, включається в живий ланцюжок соціальних зв’язків суспільства і усього людства. Бог не на небі, споглядає як ми тут «тренуємося» у смиренні, несінні хреста без нарікання, — як скептично зазначають деякі циніки-філософи. Христос Спаситель світу знаходиться в гущавині людських страждань, проблем, самотності, зрадництва, знедолення, долаючи їх силою та світлом Своєї Божественної Іпостасі. Саме через Пречисту Кров та Тіло Христове, через Причастя — Євхаристію (Божественну Літургію), людство має можливість духовного та матеріального оновлення, освячення соціальної плоті сучасної цивілізації. І як би християнство сприйняло єресь Арія, який вчив, що Христос не Бог, а Він лише пророк, виконавець волі Бога. То яка б була нам користь, якщо на землю прийшов той, що не може подолати силу тління, смерті та гріха. До нас приходить така сама грішна та слаба людина як і ми з вами. Слава, велич, могутність християнства у тому і полягає, що нас спасає, оновлює, трансформує, зцілює своєю енергією, животворящими імпульсами Сам Бог Творець Світу — Господь Іісус Христос, а не виконуючий обов’язки директора, чи ректора «академії духовної досконалості». Філософія, мораль, духовні настанови і навіть усі досягнення сучасної науки, без реальної соціальної дії, жертовного приклада любові, самовідданості, а головне, без благодаті (енергії) Бога не зможуть змінити життя людства. Для «навчителя і слуги богомудрих небесних таємниць» — святителя Миколая віра, богослов’я Церкви, літургічне життя парафій нерозривно поєднані з соціальним служінням. Місія Церкви Христової на землі розглядалася святителем у площині проголошення Слова Божого (проповіді), богослужінні (Євхаристії) та соціального служіння (милосерді, турботі за ближнього). Саме тому ми молимося до святого Миколая словами церковних молитов: «Подай моїй душі просвіту, що освітлює темряву ії» (Канон на утрені, пісня 1). «Святителю, спаси пригноблених темрявою скорботи і до світлої радості направ» (Канон на утрені, пісня 7). До світлої радості благовіствування Євангелія, трансформації людського життя за задумом Божим, до славослов’я, молитви й подяки закликає кожного з нас святитель Миколай. Як мудрий духовний наставник святий надихає кожного з нас до щедрої допомоги ближньому, до прояву реальної любові та турботи в родинних зв’язках, професійній діяльності і загальному спілкуванні сучасного суспільства. Святитель не дозволяє потерпати від якихось потреб нашим ближнім. Тому частиною нашого духовного буття мусить бути активізація соціального служіння, стимуляція енергії творення, допомоги і випрямлення християнських шляхів буття у милосерді Божому. Сьогодні, у час світової фінансової кризи, в драматичну епоху соціальних антагонізмів між бідними та багатими, як ніколи сучасне суспільство потребує проявів християнської любові, турботи, фундаментальних принципів перебудови соціуму на засадах соціальної справедливості. Теплі гарячі сльози радості, любові, славослов’я людей, творче натхнення, соборність, конструктивізм, єдність, відчуття невмирущого добра у суспільстві найкраще засвідчують про дієвість та силу Христового Євангелія. Наслідуючи життя святителя, залучаючись до його соціальної моделі християнської поведінки, хочеться звернутися до нього словами церковної поезії: «Підносячись розумом завжди до небесних височин і пізнавши глибину премудрості, ти навчанням своїм світ збагатив. Молися за нас Христу, святителю Миколає».

протоієрей Діонісій Мартишин,

координатор з питань церковної просвіти

громадського об’єднання «Союз Православних Сил»