Бог не у силі, а в правді

Останні місяці багатостраждальне українське суспільство перебуває під ярмом політичної наруги, маніпуляції та відвертої неправди, що призводить до появи нових репресій, обмеження свободи слова, гонінь та переслідувань віруючих православних християн. Зокрема, про це свідчать останні події в релігійному житті України. Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній на останній зустрічі Президента України Петра Порошенка з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій звернув увагу на те, що останнім часом Українська Православна Церква неодноразово зіштовхувалася зі «спробами порушити міжконфесійний мир в Україні. Зокрема, у Рівненській, Київській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Черкаській областях здійснено спроби силового протизаконного захоплення парафій Української Православної Церкви». На даний момент, зазначив митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, зафіксовано захоплення 20 парафій Української Православної Церкви».

Фото 2

Напружена ситуація зберігається і в селі Хотів на Київщині. Хто відповідальний за навмисне розпалювання релігійної ворожнечі, розкол серед населення нашого рідного села, спотворення історії нашої рідної Української Церкви, планомірну інформаційну війну, яка ведеться проти нашої церковної парафії? Активні громадські діячі, представники місцевої влади, переймаючись боротьбою за владу, задоволенням власних амбіцій, на тлі «патріотичної» балаканини, руйнують єдність нашої місцевої громади, нехтують моральними принципами та наслідують безбожну традицію червоного, більшовицького режиму — переслідування віруючих.

Аналізуючи останні події в житті українського народу, релігійну проблематику та конфесійну ситуацію в Україні, варто навести вельми актуальні для сьогодення роздуми великого сина української землі — Героя України Левка Лук’яненка. У своїй книзі «Злочинна суть КПРС — КПУ. Нюрнберг-2»  він пише: «Більшовики розпочали репресії щодо духовенства під час громадянської війни. Під виглядом звільнення людей від релігійного дурману вбивали в людині людське, забирали в людей право на самостійне мислення та прищеплювали їм сліпу покору перед всемогутністю держави» (Лук’яненко Левко. Злочинна суть КПРС — КПУ. Нюрнберг-2 — К., 2005. С. 15). З сумом мусимо констатувати, що проходять часи та віки, руйнуються тоталітарні режими, але сутність боротьби з Церквою, особливо представників місцевої влади, не змінюється. Ось і сьогодні певні громадські та політичні сили вбивають у людині людське, виправдовуючи це прагненням «покаранням винних», забирають у людей право на самостійне мислення, посилаючись на інформаційну війну з «агресором» та прищеплюють нашому українському, волелюбному народу сліпу покору перед корупціонерамита олігархами.

Фото настоятеля с людьми

Прикро, що усі ці негативні явища відбуваються під прикриттям патріотичних гасел та розмов про дійсно велику й славну українську культуру та справжню демократію у світі. Трагічною помилкою багатьох маніпуляторів від політики є створення образу зовнішнього ворога. На превеликий жаль, сьогодні ЗМІ, деякі політичні лідери, партії, громадські діячі звинувачують громадян України — православних християн в тому, що вони є ворогами рідної землі і начебто прислуговують іншим державам, або так званому «Руському світу». Іде відверта кампанія із знеславлення, дискредитації  Української Православної Церкви. Формується образ ворога із власних громадян країни — православних християн, які щодня моляться за владу та військо.

Ненависть, нахабство, неправда, ворожнеча — ось основні складові та головні джерела псевдопатріотизму. Під завісою «боротьби з москалями», «ворогами України», «п’ятою колоною» насаджується нова ідеологія ненависті, розбрату, протиставлення, розколу. Не дієвий, жертовний, справжній патріотизм потрібен тим, хто руйнує мир та спокій в Україні, а фанатична відданість усіляким неправдивим гаслам та закликам до суспільного протистояння.

Інформаційна війна проти Церкви потрібна певним політичним та громадським силам для маргіналізації суспільства, переписування історії Церкви, українського народу, викорінення залишків усього справжнього православного в житті України та навернення людини до тоталітарної диктатури.

Якщо кожний із нас розплющить очі й подивиться на своє життя з духовної точки зору, з висоти багатовікової історії Православної Церкви, прислухається до слів Господа про мир, любов, єдність і почує голос власної совісті, проаналізує реалії сьогодення, він побачить, що ми йдемо не шляхами демократії, соборності, створення національної ідеї, розбудови суспільства на засадах вічних цінностей буття, а блукаємо на манівці політичної брехні та ненависті.

Дуже сумно, що на цей шлях стають навіть рідні люди, односельчани й поважні науковці, патріоти, громадські діячі. Православні християни перебувають на доленосному етапі новітньої історії України, — коли духовну та цивілізаційну колиску нашої землі — Православну Церкву —хочуть черговий раз облити брудом, при цьому знеславити та ввести в оману наш народ.

Серце розривається від болю, що справжні патріоти України, які своїм життям, подвигом засвідчили відданість рідній землі, протистояли авторитарному комуністичному режиму, сьогодні разом зі своїми ближніми, ворогують проти православних християн та односельчан. Прикро, що прикриваючись словами про любов до рідного села, насправді вони розпалюють ненависть та поширюють неправду. Є докази та свідчення багатьох мешканців нашого села, що розповсюджуються листівки з наклепницькою інформацією, начебто наша парафія на честь святого Олександра Невського не молиться за Україну, проводить політичну агітацію, закликає голосувати за певні політичні сили та вихваляє «політичний режим Путіна». Ще раз наголосимо, що це неправда та свідома провокація проти нашої парафії. Найбільше нас вражають, б’ють у серце відверті вигадки про те, що священик та народ Божий не молиться за наших братів, хлопців, які служать в АТО, відмовляючи їхнім родичам у молитві за їх здоров’я. Наша парафія постійно молиться за усіх, хто потребує молитви, а особливо за тих, хто ризикує життям та здоров’ям заради своїх ближніх. Ми молимося про мир на нашій багатостраждальній землі, про збереження цілісності та єдності нашої держави, саме у той час, коли деякі наші земляки розповсюджують неправдиву, спотворену, наклепницьку інформацію, яка роз’єднує, сіє розбрат у суспільстві.

Місцеве керівництво намагається зіштовхнути дві громади нашої рідної землі, пропонуючи почергове богослужіння у храмі УПЦ іншим конфесіям, які цього не бажають самі, бо розуміють, що таке парафіяльне життя. Чи погодилися б представники місцевої влади на те, щоб в їхньому власному помешканні, у власній родині почергово жили різні люди? Чому такі пропозиції надходять до церковних громад, сімей, які все своє життя віддають на розбудову та розвиток храмового буття? Чи не намагається в такий спосіб влада села «привласнити» нашу парафію, зруйнувати міжконфесійний спокій, мир та порозуміння серед людей?

Сьогодні розкол нашого суспільства виправдовується так званими патріотичним гаслами, інтересами української нації, а насправді? Народ з кожним днем все більше відчуває духовне спустошення. Політики, переймаючись виключно власним збагаченням, маніпулюючи масовою свідомістю громадян, і далі руйнують суспільний мир та злагоду в Україні. Замість того, щоб займатися тими справами, які знаходяться в їх компетенції – вести справжню боротьбу з корупцією, проводити економічні реформи, оздоровлювати господарську справу, вони намагаються виховувати православних віруючих, переймаються питаннями мови храмового богослужіння та переписуванням церковної історії.

Сьогодні, як ніколи, варто пам’ятати, що віруюча православна людина, яка намагається слідувати Заповідям Господнім, жити за Законом Божим, сильніша від тисяч «великих світу цього», володарів сучасних ЗМІ тощо, адже за словами святого Олександра Невського «Бог не у силі, а в правді»!

 Протоієрей Олег Василенко,

настоятель храму на честь

святого Олександра Невського

(село Хотів)