«Радійте завжди в Господі»

Бесіда на Вхід Господній до Єрусалима

Вхід Господній до Єрусалима — це історична подія з життя Христа Спасителя, яка відкриває нам історію явлення у світ Істинного Царя, Владики, Месії, Іскупителя усього світу. Бог своєю могутністю робить чудо преображення всієї людської історії. В Іісусі Христі Істинний Бог та Істинний Месія здобуває перемогу над силами зла, відновлюючи увесь Всесвіт. Цей месіанський перехід від «старого» до «нового» здійснився у Боговтіленні Єдинородного Сина Божого Іісуса Христа. Грецькою мовою «Христос» відповідає єврейському слову «Месія», тобто «Помазаник», означає Особу, у Якій з’єдналися разом пророче, священицьке й царське достоїнства.

Иисус-Христос Истинный Мессия

Тривала ізраїльська історія у Христі прийшла до своєї призначеної Богом мети. Довга ніч гріховного полону усього людства змінюється зорею відновлення, епохою духовної надії, новим наверненням до Бога, крокуванням до «життя будучого віку».

Вхід Господній до Єрусалима у богослужбових текстах має назву Неділя Цвітоносна, або Неділя Ваій, а у народній традиції — Вербна Неділя, тому що пальмові гілки, з якими люди зустрічали Христа в Єрусалимі, у нас замінюються вербою, яку й освячують у цей день у храмі. Радість, слава, подяка й прославляння Бога актуалізуються в цьому великому святі. Воно розкриває нам таємницю месіанського служіння Христа Спасителя. За богослужінням у Церкві читають слова апостола Павла: «Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте» (Флп. 4:4). Саме у ці слова ми мусимо вкласти все своє життя, все серце, розум. Кожний християнин прагне навчитися у радості та хвалі оспівувати незбагненну славу Божу, долаючи ремствування та незадоволення, які так властиві нашій епосі.

Сьогоднішнє свято нагадує нам, що кожен християнин покликаний продовжити месіанське служіння Господа, пропові­дуючи усьому світу Євангельське Одкровення, цілюще переможне слово спасіння, спокути, прощення й виправдання людства у Бозі. Православна людина усі події людського життя має аналізувати у світлі віровчення Церкви, вглядатися в історичні обставини і знамення часу, прагнути осягнути Божественну Істину, підкорити своє життя Христу Спасителеві й невпинно проповідувати Його прийдешнє Царство Боже.

Пальмы

Але трагедія людства полягає в тому, що не завжди люди чекають Царства Божого. Не завжди їхні очікування пов’язані з духовними орієнтирами й прагненнями. Свято Входу Господнього до Єрусалима наочно показує, як народ, очікуючи царської величі й слави, славословить Христа, зустрічає Його вигуками: «Осанна!» Але невдовзі, не одержавши очікуваної земної влади, політичної могутності, національного тріумфу, ізраїльський народ засуджує Господа. Він відмовляється від Того, Якого ще учора носив на руках, кому встеляв дорогу своєю одежею, Якому захоплено вигукував: «Осанна, благословенний грядий, в ім’я Господнє». Люди в стані ейфорії, масового піднесення духу знімають одяг, устеляють ним дорогу, вітаючи Христа, а лише через кілька днів ті самі люди будуть злобно й несамовито волати: «Розіпни, розіпни Його, кров Його на нас і на наших дітях». Таким чином, ми бачимо яскравий історичний приклад відступництва від Бога.

Народ, що жадає тільки земного панування, матеріального процвітання й земної слави, не здатний сприйняти Закон Божий, зрозуміти задуми Творця про оновлення світу і покликання людини. Народ, який чекає поліпшення добробуту та достатку в кишені, не зрозуміє, що майбутнє нації, її сила в історії не визначаються тільки матеріальними ресурсами, що є більш важливі й визначальні питання. І це, у першу чергу: релігія, віра, соціальна справедливість та ідеали Правди Божої. Це — справжня основа й стан конструктивного розвитку людства.

Варто наголосити, що саме український народ завжди був пасіонарним народом, форпостом духовності та культури. Ми — діти святого рівноапостольного Володимира, святої рівноапостольної Ольги, святого князя Ярослава Мудрого, преподобних Антонія та Феодосія Печерських, святителя Петра Могили та Димитрія Ростовського.

Але, на превеликий жаль, наш народ і вся світова родина всесвітніх націй не завжди готові правильно усвідомити свою місію та призначення в людській історії. Замість того щоб на основі Закону Божого розбудовувати своє велике життя, суспільство прагне власними зусиллями, без допомоги Бога, досягти «царства небесного» та «раю» на землі. Звідси ми бачимо в історії людства різного роду утопії з рисами релігійного фанатизму. Марксизм, комунізм, фашизм, расизм або войовничий радикальний націоналізм та тотальний лібералізм — найяскравіші концепції хибного, спотвореного месіанізму, який жертвує особистою свободою людини в ім’я «світлого майбутнього» і слави чергового нового «Вавилону».

Освящение вербы

Відвертаючись від Бога, людство творить кордони цивілізацій, які зруйнуються, про це незаперечно свідчить досвід історії. Не випадково XX ст. стало століттям краху великих соціальних вчень, ідеологій або утопій — і комуністичної, і нацистської та глобальної світової кризи ліберальної ринкової системи.

Вхід Господній до Єрусалима розкриває нам не тільки таємницю месіанської надії Ізраїлю, але і зміст всієї світової історії, яка знаходить у Христі своє виповнення часу і призначення, важливі уроки суспільного розвитку на майбутнє усього людства. У світлі християнського Одкровення для людини існує лише один вихід в історії — це світосяйні вектори релігійної віри, моральної модернізації та соціальної відповідальності перед Богом.

Поєднання віри та розуму, божественного та людського — це оптимальний шлях довгострокової й непорушної соціальної історичної творчості людства. Християнство через актуалізацію богослов’я та літургійну традицію впроваджує спасіння усього світу. У богослов’ї Церкви слід вбачати не одні заборони, релігійно-етичні концепції та догматичні формулювання, а животворяще слово про Живого Бога, Який освячує наше буття та всі наші прагнення. Важливо тільки зрозуміти та відчути спосіб і характер конкретного зв’язку релігії та соціального життя людини.

Християни, долаючи пекельні земні випробування, покликані стати для світу, для всього людства тим, чим Іісус Христос був для Ізраїлю, оновлюючи Його Благою Звісткою та силою Божественного Відкуплення. У практичній діяльності християнина це актуалізує основні аспекти соціального вчення Православної Церкви:

—           проповідь Євангельського Благовісту Христа Спасителя усьому світу;

—           пріоритет Царства Божого над царством кесаря, а отже, Церкви над державою, нацією, економікою;

—           свобода християнина від ідеології та усілякої політичної, філософської та психологічної «диктатури»;

—           духовне протистояння ідеям безбожництва, ненависті, зневіри та відчаю.

Сповідуючи віру в Христа, людина, яка по-справжньому вірує, знає, що Царем Господом Його життя може бути тільки Бог. Але, на жаль, ми бачимо, що у багатьох випадках сучасного християнина не важко спокусити політичними ідеологіями та ворожнечею. Нерідко віруючі люди уподібнюються тим, хто кричав: «Розіпни, розіпни!» Ці християни ставлять свої прагматичні інтереси вище за християнську віру, вони своїми гріхами і сьогодні розпинають Христа Спасителя. Одні парафіяни, віддаляючись від Бога, бачать своє спасіння у новій імперії, а інші — у новій національній фарисейській ідеології.

Мусимо з болем у серці визнати, що часом в Україні, її політикумі аргументом кулака, сили, насилля, агресії підміняється відданість Правді Божій та справедливості.

Свято Входу Господнього до Єрусалима вчить усвідомленню пріоритету релігійної віри у світогляді та діяльності людини. Бог чекає від нас духовного розвитку й досконалості, а не політичного земного панування, земного царювання. Християнин прямує до духовного небесного Єрусалима, а не до Рима, Константинополя, Києва або Москви. У житті православного віруючого центральне місце приділяється життю та вченню Христа Спасителя, Його владі над небом і землею.

Християнство — це одкровення, що стосується усіх сфер життя, і його не можна перенести на периферію сучасного буття. Православний християнин повинен знати, що Церква Христова на землі знає й розуміє нас краще, ніж ми можемо собі уявити. Наша відповідальність — нести християнське свідчення у сучасний світ, вчитися бачити його значимість у нашому особистому й суспільному житті. Це часто буває не так просто, але християнинові необхідно докласти великі зусилля для того, щоб виконати священну місію, покладену на нас Господом, проповідувати світу радість про прощення, зцілення та перетворення Всесвіту.

 протоієрей Діонісій Мартишин,

координатор з питань церковної просвіти

громадського об’єднання «Союз Православних Сил»