Проблеми соціальної роботи Церкви

Описи деяких аспектів соціальної роботи Церкви будуть невірними, якщо вилучити їх з контексту, із загального поля глобальної трансформації пострадянського простору. Наведемо цитату з книги відомого російського філософа та публіциста Сергія  Георгійовича Кара-Мурзи: «Нескінченні реформи, посилення бідності, зростання безробіття, поглиблення соціальної нерівності та послаблення механізмів соціального контролю неминуче призводять до деградації трудових та родинних цінностей, розпаду моральних норм, руйнування соціальних зв’язків та дезінтеграції суспільної системи»[1].

Социальная работа фото

Суспільство, влада та християни  в тому числі своєю нечутливістю в соціальній політиці створюють усі передумови для виникнення структурної кризи в усіх сферах людської життєдіяльності. Негативні, всепоглинаючі процеси тотальної корупції, прояви безправ’я, незахищеності, загострення багатьох соціально-економічних, політичних та духовних процесів, криза духовних цінностей, втрата ідеалів та орієнтирів у багатьох українських громадян посилили потребу в розробленні та реалізації принципово нової соціальної роботи Української Православної Церкви, одним з основних методологічних принципів якої має стати принцип цілісності духовно-матеріальної природи людини, тобто єдність природно-біологічних та духовних сторін життя суспільства[2].

Церква не лише проповідує про духовно-моральну досконалість особистості, а й показує реальні шляхи перетворення соціальної плоті буття у світлі Євангельського Одкровення. Церква Христова стане соціально значущою для сучасної людини лише тоді, коли Вона буде здатною «чинити вплив на хід подій у суспільстві»[3]. Саме це є головним стимулом у зовнішній соціальній діяльності Церкви. З погляду соціального вчення Православної Церкви модусами соціальної значущості мають бути не лише влада, сила, капітал, статок, а й святість, людяність, мудрість, духовність, професіоналізм, милосердя, іншими словами, високі моральні цінності. Згідно із соціальним вченням Православної Церкви «суспільна, культурна, економічна та  політична діяльність суспільства перебуває в полі зору всього церковного організму»[4]. Сучасна людина, на думку науковців, потребує «якісної перебудови соціальної сфери суспільства»[5], справжньої модернізації та всебічної демократизації життя.

Православному християнинові не байдуже, хто, коли й за яких умов отримує у своє розпорядження модуси соціальної значущості. На думку вчених, подальший розвиток людства залежить саме від того, чи вдасться сучасному суспільству розв’язати головну проблему: забезпечити прагнення людей до соціальної значущості, не підірвавши при цьому на основі хижацьких законів природного відбору та моралі «соціал-дарвінізму»[6] умови власного існування та розвитку[7].

Основними перепонами на шляху побудови конструктивної соціальної роботи Церкви, на нашу думку, є:

  • відсутність консолідуючої єдності в церковному житті;
  • невідповідність загальноосвітнього рівня та професійної підготовки духовенства, мирян реальним потребам суспільного розвитку;
  • дефіцит у церковно-парафіяльному житті відповідних соціально-економічних ресурсів, які могли б бути використані парафіями для розв’язання проблем сучасного суспільства;
  • постійне зниження життєвого рівня церковних парафій, невлаштованість молодих священиків, спеціалістів, викладачів, що викликає песимізм, апатію, зневірення в майбутню перспективу розвитку церковного життя;
  • послаблення авторитету Церкви, церковної ієрархії, церковних об’єднань, християнських рухів та церковних організацій в українському соціумі;
  • геополітичні, міжнаціональні та політичні суперечності.

Соціальна робота Церкви має переслідувати мету створення умов, які б сприяли соціальній орієнтації та самореалізації людини в її інтересах, а також в інтересах Церкви та суспільства.

По суті соціальна робота Церкви має два вектори напрямку та руху. Перший напрямок — це соціальна опіка, надання різних видів соціальної допомоги деяких незахищеним категоріям населення. А другий вектор — це соціальна діяльність цілковито спрямована на розкриття творчого потенціалу особистості та формування в неї «імунітету» до різних негативних явищ людського буття.

Овечки

Різноманітну практичну соціальну допомогу людині покликані надавати створювані при церковних парафіях соціальні служби[8] для незаможних, інвалідів, а головне — для підростаючого покоління — дітей та  молоді.

У парафії мають працювати освічені священики, професійні педагоги, психологи, соціальні працівники, соціологи, юристи, лікарі-консультанти та інші спеціалісти в галузі соціальної психології, права, освіти та спорту.

Основу соціальної роботи Церкви, на нашу думку, складає новий тип стосунків Церкви та суспільства. Принциповими особливостями таких стосунків мають бути:

  • не суто виховний вплив на людину, не читання моралі за застарілими підручниками морального богослов’я та залякування парафіян гріхами, вичитаними з брошур сумнівного походження, а політика реальної довіри до особистості, допомога християнинові в осягненні Бога та розкритті власного потенціалу;
  • створення належних умов для того, щоб християнин став безпосереднім учасником життя в церковній парафії (богослужіння, лекції, відпочинок, спільні заходи);
  • обов’язкова орієнтація церковних парафій на молодь, урахування її потреб, зацікавлень та запитів при розробленні та реалізації будь-яких соціальних програм у Церкві.

Церковна соціальна політика є своєрідним, специфічним, пріоритетним напрямком у діяльності всієї Церкви. Така політика покликана створити певні умови та соціальні гарантії для становлення та розвитку людини в соціумі у світлі Євангелія та Закону Божого. Сформувати таку політику можливо лише за таких умов, як:

  • вичерпне знання реальних проблем усього сучасного суспільства та людини зокрема;
  • глибоке розуміння реальних викликів сучасного світу, його суперечностей, прагматики, духу невіри та скептицизму.

Наразі значній частині духовенства треба буде рішуче позбавитися стереотипу «я благословив, не став зайвих запитань». За соціальним ученням Української Православної Церкви, сучасне суспільство є не безликою, сірою пасивною масою, не електоратом для політтехнологів, а народом Божим, який жадає Правди Божої та йде до Царства Христового. Отже, діалог, спілкування, різні комунікаційні моделі мають бути активною складовою соціальної роботи Церкви.

Підсумовуючи, зауважимо. В цілому з урахуванням певного досвіду та проблем, що існують в українському суспільстві, можна стверджувати, що сьогодні потрібно не лише оновлювати форми та методи соціальної роботи Церкви, а також вкрай необхідна нова соціальна та культурна політика церковних інститутів.

Нині перед усією Повнотою Української Православної Церкви стоїть величезне завдання проголошення апостольської проповіді про Христа сучасному світові, звершення Євхаристії з урахуванням культурно-історичних особливостей життя українського народу та соціальне служіння суспільству в умовах внутрішньої соціально-політичної нестабільності, а також глобальної кризи на планеті.

Православне богослов’я розвиває соціальну думку заради масштабної християнської присутності в усіх сферах людської життєдіяльності, заради богословської рефлексії, актуалізації церковної соціальної доктрини в галузі сучасної науки, заради затвердження базових християнських принципів у житті українського суспільства та повноцінного свідоцтва про Христа перед лицем глобального світу.

 

Протоієрей Діонісій Мартишин

Література

 

[1] Кара-Мурза С. Г. Спасти Россию. Как нам выйти из кризиса / Сергей Кара-Мурза. — М.: Алгоритм, 2013. — С. 133.

[2] Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. — К.: МАУП, 2005. — С. 240.

[3] Социология: Учеб. пособие / Под ред. П. С. Емшина, Д. З. Мутагирова, Н. Г. Скворцова. — СПб.: Питер, 2004. — С. 195.

[4] Чопей Богдан, Мартышин  Дионисий, прот. Основы социального учения Русской Православной Церкви: Учеб. пособие / Богдан Чопей, прот. Дионисий Мартышин. — К.: Духовно-просветительский Центр имени Святых Апостолов, ДП «Издательский дом «Персонал», 2013. — С. 6.

[5] Алфьоров М. А. Соціальна політика в Україні: навч. посіб. / М. А. Алфьоров, В. І. Альохін, І. П. Бідзюра, О. Г. Карпенко. — К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2014. С. 8.

[6] Панарин С. А. Стратегическая нестабильность в XXI веке. — М.: Эксмо, 2004. — С. 273 – 274.

[7] Детальніше див.: Социология: Учеб. пособие / Под ред. П. С. Емшина, Д. З. Мутагирова, Н. Г. Сквор-
цова. — СПб.: Питер, 2004. — С. 210.

[8] Детальніше див.: О принципах организации социальной работы в Русской Православной Церкви (Документ Архиерейского Собора 2011 года) // Синодальный отдел по церковной благотворительности и социальному служению [веб-портал] — 2015. — URL: http://www.diaconia.ru/o-principakh-organizacii-socialnoj-raboty-v-russkoj-pravoslavnoj-cerkvi (дата обращения: 28. 01. 2015).